Людський зуб сьогодні можна купити так само легко, як книгу чи прикрасу. На українських онлайн-маркетплейсах їх продають від 150 гривень за штуку, а окремі екземпляри коштують кілька тисяч. Здавалося б, хто може купувати такі речі? Ми вирішили розібратися, хто полює за людськими зубами, чому вони стали популярними та яке місце займають у сучасному мистецтві, медицині й навіть психології.
Оголошення з онлайн-маркетплейсів.
Як виявилося, за зубами найчастіше полюють стоматологи-практиканти, щоб відпрацьовувати техніки лікування.
— Вдосконалювати мануальні навички на природних зубах набагато краще, ніж на макетах. На моїй практиці дорослі люди рідко забирають свої зуби після видалення. Але такі випадки є. Більш охочі до цього, звичайно, діти. Вважаю, що так і повинно бути. Все ж таки санітарні норми ніхто не скасовував, — коментує стоматолог-хірург клініки Ideal Петро Пасиущин.
Якщо зазирнути глибше у світ незвичних прикрас, можна знайти навіть ювелірні вироби з кісткових матеріалів. За огранювання таких виробів у дорогоцінні метали візьметься не кожен майстер. Аби знайти ювеліра, який погодиться працювати з такими «перлинами», доведеться добре пошукати серед митців нової хвилі.
Майстриня крамниці AlmostNormalStuff Поліна з Києву виготовляє прикраси з зубами
Виявляється, культ подібних прикрас існував ще за часів кам’яної доби — 20–30 тисяч років тому. Особливо цінували кістки впольованої здобичі: ведмедів, кабанів, вовків та інших тварин. Давні люди виготовляли каменим інструментом побутові речі, . Вони вірили, що такі вироби здатні захистити від лиха або навіть наділити людину рисами тварини.
Одними з найдавніших ювелірних виробів у світі вважаються Мізинські браслети, створені близько 20 тисяч років тому. Їх знайшли у 1908 році під час розкопок верхньопалеолітичної стоянки Мізин на правому березі Десни поблизу Новгорода-Сіверського на Чернігівщині.
Браслети виготовили з бивня мамонта. Вражає те, що люди кам’яного віку не мали сучасних інструментів — лише кам’яні знаряддя. Попри це вони змогли створити складні орнаменти, які й сьогодні дивують дослідників своєю точністю. Археологи зазначають, що ці прикраси не мають прямих аналогів у світі та є унікальною пам’яткою мистецтва пізнього палеоліту.
Особливу увагу саме людським зубам почали приділяти у вікторіанську епоху (XIX століття). Тодішні майстри виготовляли каблучки, підвіски та медальйони на згадку про померлих родичів. Так люди виявляли свою любов і скорботу.
Антикварна брошка із 14-каратного золота, інкрустована центральними діамантами, рубінами та вісьмома молочними зубами. XIX століття.
Саме завдяки британській королеві Вікторії Європа полюбила сентиментальні прикраси не менше, ніж дорогоцінне каміння чи метали. Правителька захоплювалася пам’ятними аксесуарами, які нагадували їй про дітей, онуків і чоловіка. Серед них були браслети з волосся, кольє з численними зубами, кулони з фотографіями та багато інших незвичних прикрас.
Дорогоцінна брошка у вигляді будяка із зубом старшої доньки королеви, яку на честь матері також назвали Вікторією. Праворуч — ще одна брошка із зубом замість дорогоцінного каменю. Цього разу королева вирішила так увічнити мисливський хист свого чоловіка Альберта.
Ювелірна майстриня мінібренду Ellen Rococo Олена Осадча зазначає, що сучасний інтерес до таких виробів пов’язаний із розвитком альтернативної культури.
— Людей приваблює готична естетика, вони цікавляться темою тілесності та надають нових значень смерті. В Україні це досить нішевий напрям. Він не є масовим, але має свою аудиторію серед поціновувачів сучасного мистецтва та символічних об’єктів. Причина не лише в бажанні шокувати. Для багатьох такі речі пов’язані з пам’яттю, особистою історією та прийняттям власного тіла. Приваблює саме естетика поєднання красивого й незвичного. Те, що зазвичай приховано всередині тіла, раптом перетворюється на предмет мистецтва.
Ювелірна майстриня Олена Осадча та створений нею ювелірний виріб із людським зубом.
Майстриня розповідає, що за власною ініціативою людських зубів не купувала, проте до неї звертаються люди, які зацікавлені в подібних виробах.
— Для мене найцікавіше у цьому — індивідуальна історія людини, а не матеріал. Під час роботи зуб сприймається не як щось моторошне, а радше як природний матеріал зі своєю текстурою та історією. Я ставлюся до таких замовлень спокійно й з повагою, адже для клієнта вони зазвичай мають глибокий особистий сенс, — розповідає пані Олена.
Головне у роботі — не пошкодити емаль під час закріплення та полірування. Якщо надто глибоко пройти верхній, найміцніший шар, зуб легко можна зламати. Зазвичай зуби не обробляють кардинально, а лише створюють для них надійну металеву оправу. Робота потребує великої акуратності, адже кожен зуб має індивідуальну форму, розмір і стан.
Вартість таких виробів залежить від складності дизайну, обраного металу, кількості ручної роботи та інкрустації дорогоцінним камінням.
— Мені здається, що інтерес до таких речей говорить про бажання людей зберігати пам’ять у матеріальній формі. Колись для цього зберігали фотографії, локони волосся чи листи. Сьогодні хтось обирає прикраси із зубом. Це дуже особистий спосіб зберегти частину своєї історії, — ділиться майстриня бренду Ellen Rococo Олена Осадча.
Чи можна назвати таке прагнення зберегти пам’ять психічною проблемою? У цьому питанні нам допомогла розібратися лікарка-психотерапевт, співзасновниця психотерапевтичного центру «Емпатія» Аліна Гальченко.
— Таке накопичення може бути частиною культурної традиції, коли ми вкладаємо в певні речі спогади. Перше пасмо волосся або молочні зуби дитини — це символ і особистих спогадів. Інше питання — що саме змушує людину накопичувати речі, особливо надмірно. Тут уже можна говорити про психічний розлад.
Лікарка-психотерапевт Аліна Гальченко
Лікарка наголошує, що для українців доволі властиво бачити у таких речах, як нігті, зуби чи волосся, щось магічне, ритуальне або забобонне.
Якщо звернутися до українського фольклору, то можна знайти чимало повір’їв і ритуалів, які, за переконаннями наших предків, могли відвернути біду або, навпаки, накликати її. Ба більше, дехто й сьогодні дотримується цих традицій, бо так учили бабуся чи мама.
Ось лише кілька прикладів:
- волосся не можна викидати — птахи зв’ють із нього гнізда, і тоді болітиме голова. Тому його потрібно лише закопувати;
- перші нігті дитини не викидали, а складали до спеціальної скриньки, інакше дитина нібито виросте злою;
- випалі зуби спалювали, адже вірили: якщо чужа людина матиме твій зуб, то зможе «поробити».
— Усе залежить від культури. У католиків прийнято зберігати прах удома. Індуси вшановують померлих кремацією на березі річки Ганг, куди змивають попіл. Для когось це норма, а для нас — ні. Справа у пам’яті та речах, які допомагають її зберігати. Вони дають змогу повертатися до важливих моментів і пережитих емоцій. Ключовими критеріями є ставлення людини до таких речей і те, наскільки це впливає на якість її життя та життя близьких, — коментує Аліна Гальченко.
Лікарка-психотерапевт Аліна Гальченко наголошує: людям властиво накопичувати різні речі, але головне — які емоції вони в них вкладають. Не менш важливо розуміти, коли настав час позбутися зайвого.
— Речі можуть давати нам відчуття стабільності та контролю, зменшувати невизначеність. Також за цим може стояти сором або небажання, щоб хтось бачив певні предмети. Лише одна думка про необхідність позбутися чогось може викликати сильну тривогу. Зазвичай така людина настільки занурена у це, що не помічає у цьому проблеми. Це вже недобрий сигнал. Головне — не боятися звертатися по допомогу до фахівців із психології чи психіатрії.
Нагадаємо, у Полтавській області виявили нове поселення скіфських часів
