У травні цього року висотна альпіністка Наталія Іленко-Лобач підкорила найвищу точку світу — Еверест. Вона стала першою полтавкою, яка здійснила це сходження, та однією з 12 українок, що побували на вершині.
У інтерв’ю вона розповіла про побут і дозвілля в базовому таборі на льодовику Кхумбу, а також про штурм вершини, обіцянку повернутися, яку дала своїй доньці, і плани щодо майбутніх сходжень.
Альпіністка зізнається, що рішення йти на Еверест було усвідомленим.
«Мій шлях вів мене саме на Еверест», — додає пані Наталія.
Експедиція тривала понад місяць і вимагала постійної акліматизації та переходів між висотними таборами. Базовий табір на висоті понад п’ять тисяч метрів став для команди місцем довготривалого проживання. Попри складні умови, там були намети для відпочинку, спільна їдальня, інтернет і навіть невелика кав’ярня.
Під час штурму температура опускалася до -37°C. Через холод і висоту рухатися було важко, а деякі речі швидко замерзали.
«Ти прокидаєшся, і все навколо тебе вкрите снігом та інієм. Пляшки з водою, одяг, навіть серветки — все замерзало. До цього я так і не змогла звикнути», — розповідає альпіністка.
Найскладнішим етапом став фінальний штурм вершини. На висоті понад 8400 метрів у альпіністки закінчився кисень, і спуск довелося здійснювати вже в безкисневих умовах. У цей момент вона згадувала обіцянку своїй дитині повернутися додому. Вона описує сходження як багатоденний безперервний процес із важкими переходами між таборами та ночівлями на висоті, коли кожен крок дається з великим зусиллям.
На вершині, за її словами, втома відходить на другий план. Там залишається лише відчуття перемоги над собою та реалізованої мети. Після повернення вона інакше почала дивитися на життя і наголошує, що найважливіше — не боятися та йти своїм шляхом.
Нагадаємо, Байкер на протезах: історія ветерана Артема Соколова
